serjio_pereira: (Default)
На час мого побуту в Одесі припав також вибух великого магазину муніції в тому місті. Сталося це, мабуть, ЗО серпня 1918 коло 3 год. сполудня. Якраз тоді йшов я на свою кватиру при Каранґозовій вулиці і на Дерибасівській вулиці почув страшну детонацію — з вікон посипалося на вулицю скло із побитих шиб, по якій одна за одною слідували дальші. Вулицею, як шалені, гнали перелякані коні "ізвощиків", з переверненими повозками без своїх панів. Небезпечно було йти пішоходом, бо з кам'яниць сипалося скло із побитих шиб і ранило, небезпечно було йти серединою вулиці, бо там вганяли перелякані коні, тож я скочив до найближчого готелю, де
мешкав д-р Максим Рожанковський, мій тіточний брат. Його кватира була, мабуть, на четвертім поверсі. З вікна можна було оглянути ціле місто, що лежало надолині, і ми оба станули при вікні і приглядалися далеким вибухам муніції, а кам'яниця наче гойдалася від сильних потрясень. Цей вибух тривав, мабуть, чи не цілий тиждень.Як звичайно, кожна окупаційна влада, так само і австрійська команда в Одесі, старалася виробити опінію, що вибух муніції — це робота саботажистів, цілком природно, українських саботажистів — навіть не большевиків. Приводом до цього могла бути обставина, що, після умови між гетьманом а австро-угорською командою, для України мала припасти тільки одна третина тієї муніції, а дві третини мала взяти Наддунайська монархія. Отже, саботаж мав не допустити до видання муніції у ворожі
руки. Та слідство виявило, що вибух спричинив якийсь умовоанормальний мадярський вояк, який при порядкуванні ручних гранатів, беручи гранату, потягнув не за ручку, але за шнурок і спричинив вибух. Слідча комісія була мішана, зложена з австрійських і українських старшин, яких допущено у тім святім переконанні, що їм "ад окульос" * викажеться саботажницьку роботу українців. А втім виявилося зовсім щось іншого. Коли б австрійці були знали про майбутній вислід слідства, були б українських старшин не добирали. Австрійський Гувернер Одеси Бельц був з того приводу дуже лихий. Він боявся, щоб монархія не була потягнена до обов'язку винагородження тих колосальних матеріальних шкод, які спричинила в Одесі експльозія, бож доказано, що спричинником катастрофи була австрійська команда, яка до роботи в арсеналі післала умовохворого вояка. Але до відповідальности не дійшло, і сам Гувернер перервав свою журбу в цей спосіб, що застрілився. Та не катастрофа була причиною його самогубства, але обава, що його потягнуть до відповідальности за різні більше й менше чорні фінансові інтереси, які він робив в Одесі. Взагалі цілий уряд Гувернера управляв це дуже миле зайняття, починаючи від шефа штабу майора ген. штабу Гемеля, а кінчаючи на начальникові по-літвідділу, радникові поліції Гарваші. Перший з них вивіз 18 мільйонів, а другий 16 мільйонів карбованців з Одеси. Перший з них був опісля генерал-кватирмайстром польської армії, а другий посвятився опісля дипломатичній службі і закінчив свою кар'єру в 1939 на становищі польського посла в одній із надбалтійських держав: зразу — в Латвії, а опісля — в Литві.
______________________________________________________________________
*ad oculos. лат. - своїми очима, наочно
______________________________________________________________________
Цитовано за виданням:
Степан Шухевич. "Моє життя. Спогади".
Лондон: Українська видавнича спілка, 1991.
serjio_pereira: (Default)
Зі спогадів Степана Євгенович Шухевича (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івана Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), стрийко Романа Шухевича. В 1918 році С.Шухевич був командантомом польової жандармерії при гувернері м. Одеси.

Був це час, коли ціла Росія була вже під владою. більшовиків. Уся інтелігенція утікала на полуднє, на Україну, бо була певна, що там збереже життя. Всі українські більші міста були переповнені втікачами, а в першу чергу Київ та Одеса. Тут з’їхалася московська буржуазія майже з цілої північної Росії. Перед вели старшини недавньої царської армії. Від них аж кипіло на вулицях міст. Декотрі діставали посади, а ще інші вступали до ресторанів як прислуга, продавали на вулицях часописи, а навіть чистили обуву.
Вечором заповнювали вони театри, концертові зали, кабаре, ресторани.


Обстановка нагадувала їм ліпші часи і насувала мрій про ліпше майбутнє.Другого дня по засіданні Національного комітету пізно вечором виповнився кабаре при вул. Катерининській по береги. Була виключно російська публіка. Переважували старшинські однострої російської армії. Було трьох-чотирьох австрійських старшин. Прийшло також двох членів Національного комітету «на розвідку». Хотіли бачити, як мої жандарми полагодяться з Орловим.
Я сів на місці, котре мені управа кабаре призначила як комендантові жандармерії.
Два військові тайні команданти враз з підстаршиною жандармерії пішли за куліси. Причина для цього найшлася. Двох жандармів стануло на залі зараз коло сцени. Як причину появи жандармів по дав я управі, що в залі має бути хтось з одеських «жуліків», якого треба було у пригідний момент приловити, Наша присутність нікого не вразила.


Вистава почалася. Виступали різні артисти й артистки. Співали російські романси, куплети, декламували тощо. Нараз появився на сцені мужчина літ тридцяти, більше чим середнього росту, пристійний брюнет. Публіка прийняла його появу гучними, оплесками, яким прямо не було кінця. Артист розкланювався на всі сторони, а публіка била в долоні. Це був Орлов, улюблений артист бувальців кабаре з Катерининської вулиці.
По кожному романсі і кожному куплеті буря оплесків зривалася гураганом, а розентузіазмовані дами кидали під його ноги квіти.

Нараз Орлов дав знак. Оплески урвалися, і зі сцени понісся спів: «Ще не вмерла Україна від Києва до Берліна».
У залі запанувала майже абсолютна тиша. Всі очі були звернені на Орлова.

Та на даний знак з-за куліс вийшов жандармський підстаршина і двоє тайних військових агентів. Два жандарми, що були в залі, вискочили рівночасно на сцену. Підстаршина в один момент заложив Орлову на руки ланцюжки і разом з цілою стежею випровадив за куліси.

У залі запанувала констернація*. Приарештовування наступило серед співання куплету і так несподівано, що ніхто з публіки в перший момент навіть не отворив уст.
Запанувала гробова тиша,

Моя робота скінчилася, і я встав, аби відійти. Щойно тоді спостереглася публіка, і один другого допитувався, що сталося. Мене окружили знайомі одесити і питали про причину арештування. Я сказав їм щиро і одверто, що Орлова арештовано за те, що насміхався публічно з української держави.
– Яка тут Україна! України не було, нема і не буде! – сказав хтось до мене…
– Прошу мовчати, бо в тій хвилині і вас при арештую! Це злочин головної зради, – сказав я коротко і рішуче, але так голосно, що мої слова почула вся публіка, що була в залі.
Усе затихло і я вийшов із залу...



Гарний приклад того, яким має бути справжній український поліцейський.
______________________________________________________
*констернація – отетерність, нетяма, очманілість, переляк

Profile

serjio_pereira: (Default)
serjio_pereira

April 2017

S M T W T F S
       1
2 3 4 5678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 10:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios