Я хочу перемен!

Английский обычай продажи жены являлся способом прекращения неудачного брака по взаимному согласию. Свое начало обычай берет с конца XVII века, когда развод был практически невозможен для всех, кроме самых зажиточных людей. Приведя жену за поводок на шее, руке или талии, муж устраивал публичный аукцион и отдавал жену тому, кто предложит за неё наивысшую цену…
Наглядный случай продажи жены описан в произведении Томаса Харди "Мэр Кэстенбриджа", где главный герой продает свою супругу, а потом муки совести приводят его к смерти.



Французская гравюра 1820 года об английской продаже жены.


Каждая процедура по продаже выглядела стандартно: муж приводил жену на площадь, держа за поводок, прикрепленный к шее. После этого она поднималась на подмостки, и начинались торги. Жена доставалась предложившему большую цену.В газетах того времени ярко освещались подобные события. Одна из самых ранних зарегистрированных продаж датировалась 1733 годом. Согласно записи, некий Самуэль Уайтхаус продал свою жену Мэри Уайтхаус Томасу Гриффитсу за один фунт стерлингов. Господин Гриффитс должен был "принять женщину со всеми ее недостатками".
Еще одна супруга была выставлена на продажу с начальной ценой в один пенни. Неудивительно, что одинокие фермеры чуть не подрались, желая заполучить эту женщину. В итоге сошлись на пяти шиллингах и шести пенсах.Как бы ни странно это звучало, но чаще всего продажа жен совершалась
по обоюдному согласию. В большинстве случаев супругу покупал ее же любовник за символическую плату. Случалось и так, что после торгов все трое шли в ближайшую таверну отметить сделку.
Наибольшая популярность продаж жен пришлась на период с 1780 по 1850 гг. До сегодняшнего времени дошло не менее 300 официальных подтверждений этой процедуры.
А все началось с того, что в Англии в 1753 приняли Закон о браке. До этого момента браки не регистрировались. Женщины находились практически в полном подчинении у мужей. Развод же был невероятно дорогостоящей процедурой.
Именно продажа жен на площади стала тем верным способом, чтобы избавиться друг от друга. Власти не одобряли эту практику, но они просто закрывали на нее глаза.



Продажа жены с аукциона.


В 1830 году состоялся еще один любопытный акт продажи. Супруг начал торги, но затем приостановил их, желая оставить все как было. На это жена отхлестала его по щекам передником и воскликнула: "Я должна быть продана, я хочу перемен!"
Последнее свидетельство о продаже жены относится к 1913 году. Женщина, дававшая показания в суде Лидса, заявляла, что муж продал ее коллеге по работе за один фунт стерлингов.

Степан Шухевич про вибух ЗО серпня 1918 в Одесi.

На час мого побуту в Одесі припав також вибух великого магазину муніції в тому місті. Сталося це, мабуть, ЗО серпня 1918 коло 3 год. сполудня. Якраз тоді йшов я на свою кватиру при Каранґозовій вулиці і на Дерибасівській вулиці почув страшну детонацію — з вікон посипалося на вулицю скло із побитих шиб, по якій одна за одною слідували дальші. Вулицею, як шалені, гнали перелякані коні "ізвощиків", з переверненими повозками без своїх панів. Небезпечно було йти пішоходом, бо з кам'яниць сипалося скло із побитих шиб і ранило, небезпечно було йти серединою вулиці, бо там вганяли перелякані коні, тож я скочив до найближчого готелю, де
мешкав д-р Максим Рожанковський, мій тіточний брат. Його кватира була, мабуть, на четвертім поверсі. З вікна можна було оглянути ціле місто, що лежало надолині, і ми оба станули при вікні і приглядалися далеким вибухам муніції, а кам'яниця наче гойдалася від сильних потрясень. Цей вибух тривав, мабуть, чи не цілий тиждень.Як звичайно, кожна окупаційна влада, так само і австрійська команда в Одесі, старалася виробити опінію, що вибух муніції — це робота саботажистів, цілком природно, українських саботажистів — навіть не большевиків. Приводом до цього могла бути обставина, що, після умови між гетьманом а австро-угорською командою, для України мала припасти тільки одна третина тієї муніції, а дві третини мала взяти Наддунайська монархія. Отже, саботаж мав не допустити до видання муніції у ворожі
руки. Та слідство виявило, що вибух спричинив якийсь умовоанормальний мадярський вояк, який при порядкуванні ручних гранатів, беручи гранату, потягнув не за ручку, але за шнурок і спричинив вибух. Слідча комісія була мішана, зложена з австрійських і українських старшин, яких допущено у тім святім переконанні, що їм "ад окульос" * викажеться саботажницьку роботу українців. А втім виявилося зовсім щось іншого. Коли б австрійці були знали про майбутній вислід слідства, були б українських старшин не добирали. Австрійський Гувернер Одеси Бельц був з того приводу дуже лихий. Він боявся, щоб монархія не була потягнена до обов'язку винагородження тих колосальних матеріальних шкод, які спричинила в Одесі експльозія, бож доказано, що спричинником катастрофи була австрійська команда, яка до роботи в арсеналі післала умовохворого вояка. Але до відповідальности не дійшло, і сам Гувернер перервав свою журбу в цей спосіб, що застрілився. Та не катастрофа була причиною його самогубства, але обава, що його потягнуть до відповідальности за різні більше й менше чорні фінансові інтереси, які він робив в Одесі. Взагалі цілий уряд Гувернера управляв це дуже миле зайняття, починаючи від шефа штабу майора ген. штабу Гемеля, а кінчаючи на начальникові по-літвідділу, радникові поліції Гарваші. Перший з них вивіз 18 мільйонів, а другий 16 мільйонів карбованців з Одеси. Перший з них був опісля генерал-кватирмайстром польської армії, а другий посвятився опісля дипломатичній службі і закінчив свою кар'єру в 1939 на становищі польського посла в одній із надбалтійських держав: зразу — в Латвії, а опісля — в Литві.
______________________________________________________________________
*ad oculos. лат. - своїми очима, наочно
______________________________________________________________________
Цитовано за виданням:
Степан Шухевич. "Моє життя. Спогади".
Лондон: Українська видавнича спілка, 1991.

Русскій телеграфъ