serjio_pereira

Зі спогадів Степана Євгенович Шухевича (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івана Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), стрийко Романа Шухевича. В 1918 році С.Шухевич був командантомом польової жандармерії при гувернері м. Одеси.

Був це час, коли ціла Росія була вже під владою. більшовиків. Уся інтелігенція утікала на полуднє, на Україну, бо була певна, що там збереже життя. Всі українські більші міста були переповнені втікачами, а в першу чергу Київ та Одеса. Тут з’їхалася московська буржуазія майже з цілої північної Росії. Перед вели старшини недавньої царської армії. Від них аж кипіло на вулицях міст. Декотрі діставали посади, а ще інші вступали до ресторанів як прислуга, продавали на вулицях часописи, а навіть чистили обуву.
Вечором заповнювали вони театри, концертові зали, кабаре, ресторани.

Обстановка нагадувала їм ліпші часи і насувала мрій про ліпше майбутнє.Другого дня по засіданні Національного комітету пізно вечором виповнився кабаре при вул. Катерининській по береги. Була виключно російська публіка. Переважували старшинські однострої російської армії. Було трьох-чотирьох австрійських старшин. Прийшло також двох членів Національного комітету «на розвідку». Хотіли бачити, як мої жандарми полагодяться з Орловим.
Я сів на місці, котре мені управа кабаре призначила як комендантові жандармерії.
Два військові тайні команданти враз з підстаршиною жандармерії пішли за куліси. Причина для цього найшлася. Двох жандармів стануло на залі зараз коло сцени. Як причину появи жандармів по дав я управі, що в залі має бути хтось з одеських «жуліків», якого треба було у пригідний момент приловити, Наша присутність нікого не вразила.

Вистава почалася. Виступали різні артисти й артистки. Співали російські романси, куплети, декламували тощо. Нараз появився на сцені мужчина літ тридцяти, більше чим середнього росту, пристійний брюнет. Публіка прийняла його появу гучними, оплесками, яким прямо не було кінця. Артист розкланювався на всі сторони, а публіка била в долоні. Це був Орлов, улюблений артист бувальців кабаре з Катерининської вулиці.
По кожному романсі і кожному куплеті буря оплесків зривалася гураганом, а розентузіазмовані дами кидали під його ноги квіти.

Нараз Орлов дав знак. Оплески урвалися, і зі сцени понісся спів: «Ще не вмерла Україна від Києва до Берліна».
У залі запанувала майже абсолютна тиша. Всі очі були звернені на Орлова.

Та на даний знак з-за куліс вийшов жандармський підстаршина і двоє тайних військових агентів. Два жандарми, що були в залі, вискочили рівночасно на сцену. Підстаршина в один момент заложив Орлову на руки ланцюжки і разом з цілою стежею випровадив за куліси.

У залі запанувала констернація*. Приарештовування наступило серед співання куплету і так несподівано, що ніхто з публіки в перший момент навіть не отворив уст.
Запанувала гробова тиша,

Моя робота скінчилася, і я встав, аби відійти. Щойно тоді спостереглася публіка, і один другого допитувався, що сталося. Мене окружили знайомі одесити і питали про причину арештування. Я сказав їм щиро і одверто, що Орлова арештовано за те, що насміхався публічно з української держави.
– Яка тут Україна! України не було, нема і не буде! – сказав хтось до мене…
– Прошу мовчати, бо в тій хвилині і вас при арештую! Це злочин головної зради, – сказав я коротко і рішуче, але так голосно, що мої слова почула вся публіка, що була в залі.
Усе затихло і я вийшов із залу...

Гарний приклад того, яким має бути справжній український поліцейський.
______________________________________________________
*констернація – отетерність, нетяма, очманілість, переляк